Раді відкрити київському глядачу твори львівської мисткині Анастасії Старко.
Авторка володіє впізнаваним стилем, що складається з безмежної фантазії, фантасмагоричних образів, поваги до історії, відчуття сучасності, інтелектуалізму, логіки, алогізму, трагічності, іронії, жіночості, чуттєвості, «чоловічості», та багатьох інших складників, які, як мені дорікнуть, неможливо поєднати в одному творі, в одній творчості і одній людині. І дійсно, поєднати важко. Мені пригадується уривок з вірша М. Заболоцького:
«Все смешалось в общем танце,
И летят во все концы
Гамадрилы и британцы
Ведьмы, блохи, мертвецы».
Мисткиня своїми творами пропонує глядачеві надзвичайно широкий спектр асоціацій, коли кожен здатен знайти щось своє. Ми ж спробуємо представити мистецтвознавчий погляд на виставку. Для глядача знайомого з концептуалізмом, немає сумнівів, пригадаються ілюстрації до наукових статей у часописі «Знание – сила» 1970-х років Кабакова, Гороховського і Соостера. Зображення в них поставали символами, що доповнювали накуовий текст і збуджували фантазію. Для глядача знайомого з нонконформізмом пригадаються образи О. Аксініна, інтелектуальні і чуттєві одночасно, що увібрали фантазію та подвійність між власним значенням і символом.
Проте, за свідоцтвом самої мисткині, безпосереднього впливу ні з боку авангарду 20-х, ні концептуалізму 70-х, ні львівського нонконформізму вона не відчуває. Анастасія Старко належить до нової творчої генерації з новими реаліями і новими обріями розвитку.
Для цієї генерації художників своєрідним грунтом творчих поштовхів, основою і одночасно тим, від чого відштовхуються заради здобуття власної мови є постмодернізм з його калейдоскопічністю стилістик, алогізмом, відвертістю і інтелектуальною іронічністю. Інтернет і соціальні мережі стали для художників новою реальністю повсякдення. Це вже не ознака сучасності, а саме те, про що раніше казали як про тягар повсякденності, пересічність речей. Калейдоскопічність зображень, уривки значень, швидкість, кліповість ритму – все це риси нової повсякденності – візуального клондайку для митців.
І ось на цьому семантичному тлі, час од часу іронічно, або із зацікавленістю, з теплом розуміння чи обуренням спротиву вибудовує свою власну художню образність Анастасія Старко. Ми бачимо вишуканість композиції, чудове відчуття площини аркушу, фактури поверхні. Це колажність і ритм. Але перелічені якості – це тільки якісна фахова мова, за допомогою якої проявляє свій талант художниця.
Завдяки творам глядач зустрічається з авторкою і виникає бесіда про сучасність, про традицію, про безмежний світ і його таємниці. І в кожного це своя, неповторна бесіда.
Г. Вишеславський
