Юрій Шалацький. Старі стіни – Старі друзі.

IMG_0342

 

_Галерея ART 14 _20

_MG_0130_s

_MG_0030 (1)

_Галерея ART 14 _16

IMG_0125

Сьогодні, 13.07.2010, галерея АРТ14 вперше відкриває свої двері для відвідувачів.

Старі стіни будинку на Михайлівському провулку, 14, адаптовані простори цокольного, першого поверхів та двору призначені для проведення виставок та зустрічей. Проект адаптації виконано архітекторами Ю. Шалацьким, Т. Леоновой, автор ідеї створення галереї та замовник – художник Катерина Борисенко.

« СТАРІ СТІНИ »

Юрій Шалацький – архітектор, випускник архітектурного факультету (1975), майстерня професора Н. Б. Чмутіної, тоді, Київського Державного Художнього інституту.

Експозиція СТАРІ СТІНИ – це підбірка архітектурних проектів одного автора, пов’язані однією темою – дбайливим ставленням до міської культури, як до середовища існування.

– фотохроніка адаптації помешкань у Михайлівському провулку, 14, під галерею, – 2008-2010 рік

-модернізація першої приватної художньої галереї ТРИПТИХ, Андріївський узвіз, 34, проект та реалізація 2003 року

– ескізний проект пристосування технічних помешкань 1911 року, під артцентр МЕЦЕНАТ, вул. Кропивницького, 14, 2009 року

– забутий, однак, актуальний, – проект забудови кварталів Подолу в межах вул. Фрунзе, Міжигірської, Оленівської, Оболонської, 1980-1999 роки. Проект було визнано найкращим на загальнорадянському конкурсі у Москві 1984 року, експонувався на бієнале архітектури у Кракові (1988 р.) та Софії (1989 р.).

– реконструкція костелу Непорочного Зачаття Пересвятої Діви Марії у Москві, вул. Мала Грузинська, 27 (1994-1996).

« СТАРІ ДРУЗІ »

Ідея показати роботи моїх друзів – художників, не випадкова. Всі твори митців було створено паралельно з моїми архітектурними проектами й безпосередньо впливали на мій світогляд, смак та погляди.

Євген Прокопов – скульптор, випускник КДХІ, аспірант майстерні професора Василя Бородая.

– « Граки прилетіли » – метал, зварювання, 1979 р., власність АРТ 14.

– « Чоловічий портрет » – бронза, патіна, 1988, власність СХ України

– « Жіночий портрет » – бронза, патіна, 1985, власність СХ України.

«- Подібно до Гордійця, скульптор Євген Прокопов, нині також американець, – типовий емігрант 1990-х. Тоді митці тікали від тутешньої руїни та хиткою невизначеністю побуту. Їхали вони не за славою, а за стабільністю та статками. У Прокопова все сталося якнайкраще – він будує пам’ятники у Чикаго, а його бронзовою пластикою торгує аукціон Sothebys

Коммерсантъ – Weekend // від 28.11.2008

Історії із географією, коментує Сергій Васильєв

Євген Прокопов. Народився 1950 р. у Києві. 1975 – Київський державний художній інститут. З 1978 – член Спілки художників СРСР. 1980 закінчив аспірантуру Академії мистецтв (Москва, Російська Федерація). 1989 – заслужений художник УРСР. З 1977 – учасник республіканських та загальнорадянських виставок. 1998-го – переїхав до США.«Єдиний із вдомих нам сучасних українських скульптуров, роботу якого при житті було прилбано на Sotheby’s. Енергійний, креативний, успішний, мудрий – це все про нього. Людина світу, закохана в Україну. Скульптури Євгена в постійних експозиціях майже всіх вітчизняних музеях. Зараз його творами милуються в Чикаго, інколи і нам достається»

Ема Бєглярова – художник, випускник Львівської національної академії мистецтв

– « Привид », картон, – змішана техніка, розмір – , 1985 р., приватна власність

– « Рух », – папір, акварель, розмір – 1990 р., приватна власність

– «Привіт від Джіневри ді Бенчі », – полотно, олія, розмір –  1987 р., приватна власність

ЛЕТІТИ З ОДНИМ «ОРЛОМ». УКРАЇНСЬКУ ХУДОЖНИЦЮ ЕМУ БЄГЛЯРОВУ, ЩО ОТРИМАЛА «РОСІЙСЬКИЙ ОСКАР», ВДОМА У КИЇВІ ДВІРНИКИ ВИГАНЯЮТЬ З МАЙСТЕРНІ

Любов Журавльова, Дзеркало тижня, 2007

«- Нещодавно була в Італії, у Франції. Обійшла не одну галерею. Там продається те, що довго стоїть у нас на Андріївському. У Європі – розквіт дизайну. Звідси й призначення картини – вона є лише пляма до інтер’єру. Й пляма – доступна за ціною. Мистецтво посунулося до дизайну. Воно існує за призначенням. Я таке не роблю. У той же час я не намагаюсь зробити собі кар’єру. Митець, який намагається її зробити, їде до Америки. Це заможна країна. Там можна дізнатися свою вартість, однак це не означає, що її не знизять, коли він повернеться на батьківщину. Десять років тому цікавість до моїх робіт виявив посол Італії. Це була дуже інтелігентне емоційне подружжя. Коли вона з дружиною обійшли наші музеї і побачили справжні шедеври мистецтва, закохалися в Україну. Їм захотілося поділитись цим зі своїми співвітчизниками. Випустили величезний каталог «Дух України». Однак увесь тираж до цього часу лежить на монетному подвірї у Римі. Готувалися реалізувати грандіозний проект «Дні культури України в Італії». Домовились навіть із Музеєм українського мистецтва. І мали везти наші скарби у Ватикан. Там навіть зали були замовлені на визначений час. Однак не склалося… Ніхто не погодився довезти наше золото до нашого кордону, оскільки у нас настільки кримінальна ситуація в країні, що страховка затягнула на мільйони. Так до сих пір ніхто й не наважився на подібний захід. Говорю про це зі смутком, оскільки з сучасних митців тоді відібрали тільки мої роботи та Яблонської.»         

Інна Олевська – художник, випускник Санкт-Петербурзького вищого художньо-промислового училища ім. В.І. Мухіної

– фрагменти композицій різних років,

– приватна власність

– БІЛИЙ ХРЕСТ, розпис за формою Казимира Малевича,                                              – приватна власність

Народилася у Києві у 1940 році. 1967 року закінчила кафедру кераміки та скла ЛВХПУ ім. В. І. Мухіної.

З 1969 року працює на Імператорському фарфоровому заводі. Художник з розпису фарфору, скульптор. Учасник найбільших вітчизняних та закордонних виставок. 1978 рік – перша премія Міжнародної квадрієнале в Ерфурті. 1980 року було нагороджено Дипломом, в 2003 року Срібною медаллю Академії мистецтв Російської Федерації. Стажувалася в Італії та Німеччині. 2004 року відбулася персональна виставка у галереї Bulthaup” у Петербурзі “Символічні предмети Інни Олевської”. Витвори митця представлені в колекціях Державного Ермітажу, Державного Російського музею, Державного музею кераміки та скла Маєток Кусково XVIII століття”, Державного Історичного музею у Москві, Музею декоративно-ужиткового мистецтва у Загорську, ДМЗ “Царицино”, Загальноросійського музею декоративно-ужиткового й народного мистецтва, у галереях та приватних збірках США, Італії, Франції, Німеччини. Заслужений художник Російської Федерації.    

МУЗА ПРОСТО ЖИВЕ У МЕНЕ ВДОМА

14.04.2004, Єлизавета Богословська

« – Іншого такого художника у фарфорі, як Інна Олевська, у світі немає. Я не сама дійшла до такої аксіоми, а чула у різний час від дуже поважних у цій справі осіб, причому різними мовами. На Ломоносівському фарфоровому заводі, де Інна працює вже 35 років, яскравих митців багато, зажди саме ними був уславлений. Проте Олевська –  єдина»

уклав Ю. Шалацький