Твори Валентини Куцевич – живописні та графічні – це міські пейзажі, натюрморти, тематичні картини, інтер’єри, портрети рідних та знайомих. Всі ці жанри й техніки, у багатьох художників, зазвичай, суттєво розрізняються, становлять ніби протилежні прояви, окремі сторінки творчості. Проте у роботах В. Куцевич такої різниці немає. Авторка досягає рідкісної цілісності незалежно від того, у якій техніці чи жанрі вона висловлюється.
Немає сумніву, що це не зовнішня випадковість, а суттєва риса яка може допомогти нам, глядачам, краще зрозуміти й відчути поетику та естетику творчості мисткині. Не доводиться зараз казати про тих художників, що відсторонено аналізують натуру (що призводить до чіткого розподілу жанрів), або про тих митців, які нехтуючи довкіллям зображують виключно власні почуття або концепції (це, зазвичай, абстрактні чи символічні роботи). Твори В. Куцевич являють нам приклад складного синтезу внутрішнього й зовнішнього світів. Це взаємозв’язок відчуттів та аналізу. Більше того, авторка використовує метод типізації, коли в роботах залишаються найбільш характерні прояви довкілля, що найкращим чином виявляють загальний характер зображуваного. Влучна деталь, в цьому випадку, стосується ширшого явища, ніж емоція, вона підкреслює зміст. Коли у процесі підготовки виставки, В. Куцевич демонструвала свої роботи, вона казала: «я певна, що це місто саме таке, як тут зображено, це я гарантую…», або про портрет: «тут саме він, це саме таким він і був…» і дійсно, завдяки авторському відбору та емоційній присутності мисткині у кожному творі, ми, глядачі, впевнюємося, що її пейзажі та портрети точніші за будь-яке фотозображення.
Поетика творчості В. Куцевич передбачає емоційне злиття зі світом, який вона зображує: «Я бачу місто як великий кристал з багатьма гранями. В них все виблискує, змінюється й рухається. Це турботна краса, а спокій не довгий і з домішкою суму. Я всередині цього кристалу, частина його. Й мені це цікаво». А ось її текст, що стосується естетичних уподобань мисткині: «Для мене у мистецтві важлива присутність живого життя, коли від спілкування з картиною, скульптурою, музикою, архітектурою виникає відгук – поштовх. Ніби дещо подібне вже зустрічала у житті, бачила, може бути читала, колись усвідомила. І це увійшло в тебе. Таке буває при зустрічі як з реалістичними, так і з відсторонено-абстрактними творами…».
Виставка В. Куцевич дарує глядачу образи створені завдяки відкритості до зовнішнього світу і, одночасно, відібрані авторською емпатією. Її міські пейзажі, натюрморти, тематичні картини, інтер’єри, портрети рідних та знайомих – все це єдиний живий Всесвіт, в якому глядач бачить майстерно виявлені внутрішні взаємозв’язки. Це образи створені завдяки віртуозному балансу об’єктивності та суб’єктивізму, балансу що підтримується авторською любов’ю до зображуваного.
Немає сумніву, що це не зовнішня випадковість, а суттєва риса яка може допомогти нам, глядачам, краще зрозуміти й відчути поетику та естетику творчості мисткині. Не доводиться зараз казати про тих художників, що відсторонено аналізують натуру (що призводить до чіткого розподілу жанрів), або про тих митців, які нехтуючи довкіллям зображують виключно власні почуття або концепції (це, зазвичай, абстрактні чи символічні роботи). Твори В. Куцевич являють нам приклад складного синтезу внутрішнього й зовнішнього світів. Це взаємозв’язок відчуттів та аналізу. Більше того, авторка використовує метод типізації, коли в роботах залишаються найбільш характерні прояви довкілля, що найкращим чином виявляють загальний характер зображуваного. Влучна деталь, в цьому випадку, стосується ширшого явища, ніж емоція, вона підкреслює зміст. Коли у процесі підготовки виставки, В. Куцевич демонструвала свої роботи, вона казала: «я певна, що це місто саме таке, як тут зображено, це я гарантую…», або про портрет: «тут саме він, це саме таким він і був…» і дійсно, завдяки авторському відбору та емоційній присутності мисткині у кожному творі, ми, глядачі, впевнюємося, що її пейзажі та портрети точніші за будь-яке фотозображення.
Поетика творчості В. Куцевич передбачає емоційне злиття зі світом, який вона зображує: «Я бачу місто як великий кристал з багатьма гранями. В них все виблискує, змінюється й рухається. Це турботна краса, а спокій не довгий і з домішкою суму. Я всередині цього кристалу, частина його. Й мені це цікаво». А ось її текст, що стосується естетичних уподобань мисткині: «Для мене у мистецтві важлива присутність живого життя, коли від спілкування з картиною, скульптурою, музикою, архітектурою виникає відгук – поштовх. Ніби дещо подібне вже зустрічала у житті, бачила, може бути читала, колись усвідомила. І це увійшло в тебе. Таке буває при зустрічі як з реалістичними, так і з відсторонено-абстрактними творами…».
Виставка В. Куцевич дарує глядачу образи створені завдяки відкритості до зовнішнього світу і, одночасно, відібрані авторською емпатією. Її міські пейзажі, натюрморти, тематичні картини, інтер’єри, портрети рідних та знайомих – все це єдиний живий Всесвіт, в якому глядач бачить майстерно виявлені внутрішні взаємозв’язки. Це образи створені завдяки віртуозному балансу об’єктивності та суб’єктивізму, балансу що підтримується авторською любов’ю до зображуваного.
Вишеславський Гліб
